// Початкова освіта. — 2006. — № 34. — С. 7—9.

 

  Щоб урок відбувся

  З досвіду роботи за програмами РН

 

  Ольга Самійленко, учителька початкових класів школи № 89, м.Одеса

  Щороку нові першокласники починають нове для них шкільне життя, повне дивних відкриттів.

  Але питання в тому, хто і як робить ці відкриття? Чи цікаво учневі на уроці, якщо він займається тільки репродуктивною діяльністю, якщо йому все розповідає і показує вчитель? Чому за традиційної системи до кінця початкової школи діти практично повністю втрачають інтерес до навчання? Як на уроці організувати діяльність учня так, щоб він сам сформулював проблему, яка у нього виникла, після того, як він зрозумів, що для подальшої роботи в нього немає способу дії, що він чогось не знає?

 

  Навчити дітей бачити проблему, ставити питання, висувати гіпотези, намагатися обґрунтувати свої погляди і зробити це так, щоб у них не зникло бажання займатися всім цим — заповітна мрія будь-якого вчителя, що працює творчо.

 

  Не варто нав’язувати дітям готове рішення. Слід заохочувати будь-який самостійний рух уперед, не критикувати неправильні, з погляду вчителя, відповіді, а дати можливість висловитися всім, хто має з даної проблеми свою думку. Головне — пам’ятати, що тільки вибудувана відповідно до теорії навчальної діяльності послідовність спільного з дітьми просування в знаннях забезпечить необхідний розвиток маленьких учнів. Діти мають навчитися слухати не тільки вчителя, а й один одного.

 

  Розв’язання творчих завдань завжди пов’язане зі значною емоційною напруженістю. Діти повинні перебороти страх відповісти неправильно, навчитися сміливо висловлювати свою думку й аргументувати її. У цьому мають допомогти і вчитель, і однокласники. Можна викликати до дошки не одного учня, а одразу кількох (двох-трьох), створюючи в такий спосіб групу підтримки. Дуже часто діти на моїх уроках самі звертаються до своїх товаришів: «Мені потрібна допомога класу (групи)». Охочих, як правило, багато: діти люблять допомагати, пояснювати. У класі є зошит «Розумні питання, здогадки, припущення». Він постійно поповнюється запитаннями й відповідями на них. Запитання записуються в зошит разом з іменами й прізвищами їхніх авторів. Так фіксуються ситуації відкритого незнання (у цей момент діти не можуть дати пояснення). Наприклад: у російській мові звук [ч’] — м’який, навіщо після букви ч писати ь у слові «ночь» (1-й клас); якщо числова пряма йде в обидва боки, то які числа розташовані ліворуч від нуля (2-й клас); як перевірити префікс, якщо немає словника (3-й клас); коли в закінченнях слів після шиплячих у сильній позиції пишеться -е, коли -о?...

 

  Коли на ці запитання з’являються відповіді, їх теж записують у зошит. Якщо учні вже вміють писати, то як заохочення за поставлене «розумне» запитання чи дану відповідь, учитель дає можливість самому записати в зошит це запитання чи відповідь.

 

  Готуючись до уроків, учитель має обмірковувати систему завдань, тому що одні з них можуть мати кілька розв’язків або можуть бути розв’язані різними способами, є завдання, що передбачають єдину правильну відповідь чи завдання, що не мають розв’язку, наприклад: 5 : х = 0; «На дереві росло 6 бананів, 7 груш, 5 яблук. Скільки всього фруктів росло на дереві?»; «Розділи для переносу слова: осінь, Юля, злет, грам»; «Виділи префікс у словах: слава, дорікнув, негода, пожежа». Усі види завдань потрібно обговорити разом з дітьми. Якщо задача має одини розв’язок, варто зосередити увагу дітей на правильній відповіді, детально її розбираючи й обговорюючи можливі варіанти помилок. Розв’язуючи задачу з кількома відповідями, важливо звернути увагу дітей на те, що від них чекають творчого підходу. Якщо задача не має розв’язку, дитина має пояснити, чому.

 

  Завдання можуть розв’язуватися дітьми на різних рівнях. Робота одних учнів може відрізнятися акуратністю, інших — оригінальністю розв’язання завдання. Тому вчитель має відзначати не недоліки у роботі, а намагатися знайти позитивне, наприклад: «Кирилко відкрив спосіб написання ненаголошених особових закінчень дієслів у 3-й особі множини, а Славко акуратно накреслив модель». Важливо бачити просування дитини вперед у будь-якій сфері діяльності й відзначати це. Учитель має заохочувати інтерес учня до змісту виконаних завдань.

 

  Особливу увагу слід приділити розвитку способів оцінювання своєї роботи самими дітьми, ставлячи перед ними питання про вибір критеріїв для оцінювання роботи (акуратність, правильність, легко-важко, цікаво, швидко, дружно тощо). Тут важливі як самооцінювання, так і взаємооцінювання роботи. Дітям потрібно давати можливість не тільки оцінити, а й максимально точно і разом з тим етично сформулювати свою оцінку.

 

  Під час уроку вчитель має співвідносити свою активність (насамперед мовленнєву) з активністю дітей. Якщо запитання поставлене, то варто чекати відповіді стільки, скільки потрібно дітям. Учитель не повинен повторювати слова дітей. Якщо вони вимовлені тихо, варто попросити повторити голосніше, а інших — прислухатися. Невеликі (1—3 хвилини) розповіді вчителя можуть бути під час уроку, але основну розмову мають вести діти.

 

  Урок можна вважати вдалим, якщо реалізовано його задум: досягнуте заплановане зрушення в способах роботи дітей, якщо це результат ініціативної, творчої роботи самих дітей, якщо діти працювали з інтересом, говорили на уроці більше, ніж учитель, якщо пішли з уроку, бажаючи продовжувати робити відкриття на наступних заняттях. А найприємніше для кожного вчителя — почути слова учнів: «Спасибі Вам за урок!».

 

 

 

 

  Мета: визначити задачу: упорядкувати всі випадки множення одноцифрового числа на одноцифрове, склавши таблиці множення.

  Тип уроку: визначення та розв’язання окремої задачі.

 

  ХІД УРОКУ

 

  І. Створення ситуації успіху.

 

  На дошці записані приклади:

 

  х 734657          х 415976              х 30018              х 962804                 х 33197
             6                      9                        5                         7                           3

 

  Учитель. Хто може сформулювати завдання?

  Діти. Зробити заготовки.

  — Потім обмінятися зошитами й перевірити.

  — Можна спробувати розв’язати.

  — Можна, щоб ті, хто виконає завдання першими, склали приклади з «пастками».

  Учитель. Зробіть заготовки. Перевірте роботу один одного.

 

  Діти індивідуально виконують завдання й перевіряють роботи один одного.

 

  Учитель. Підніміть руки ті, чий сусід упорався із завданням без помилок.

  Діти піднімають руки.

  Учитель. Які запитання ви ставили один одному, щоб прийти до спільного рішення?

  Діти. Як ти міркував?

  — Якими моделями ти користувався?

  — Чому в тебе кількість знаків у добутку більша, ніж у першому множнику?

  — Як ти визначаєш, чи є переповнення розрядів?

 

  У ході фронтальної бесіди діти відповідають на ці й інші запитання однокласників.

 

  Учитель. Підніміть руки ті, кому легко робити заготовки.

  Усі діти піднімають руки.

 

  ІІ. Створення ситуації інтелектуального конфлікту.

 

  Учитель. Тоді ви легко впораєтеся з таким прикладом

  х 731657

              6

 

  Діти. Він такий, як і перший приклад, тільки цифри 4-го розряду різні.

  Учитель. Тим більше ви швидко впораєтесь і звіритесь один з одним.

 

  Діти виконують завдання.

 

  Учитель. Чи є розбіжності?

  Діти. У нас саме через цей 4-й розряд і виникли проблеми.

 

  З’ясовується, що частина дітей показала переповнен­ня з 3-го розряду в 4-й, частина — ні.

 

  Учитель. Але ж ви щойно без проблем зробили заготовки і показали, що у вас це виходить.

  Діти. Тут інша ситуація. Потрібно точно знати, яке число вийде у 3-му розряді. Якщо перекидається з 3-го в 4-й розряд 3 мірки, переповнення не буде, якщо 4 мірки — буде.

 

  ІІІ. Визначення окремої задачі.

 

   Учитель. З якою проблемою ми зіштовхнулися?

   Діти. Щоб точно знати, яке число вийде в розрядах добутку, потрібно навчитися множити одноцифрові числа на одноцифрові.

 

   Проблема фіксується на дошці:

    а • в.

 

   Учитель. Які саме одноцифрові числа потрібно навчитися множити?

   Учні називають: 6 • 4, 6 • 7, 4 • 9, 6 • 9, 1 • 5, 8 • 7, 9 • 9, учитель записує на дошці.

  

   Варіанти подальшого ходу уроку:

 

  IV. Розв’язання окремої задачі.

  Діти. Скласти таблицю множення, як ми це робили, коли складали таблицю додавання в 2-му класі.

 

  Запис на дошці: «Скласти таблицю множення».

 

  Учитель. З чого почати?

  Діти. Записати числа, починаючи з найменшого, з нуля, закінчуючи найбільшим числом — 9.

   

  На дошці вибудовується:

      х  0  1  2  3  4  5  6  7  8  9
      0
      1 
      2
      3
      4
      5
      6
      7
      8
      9

  Учитель. Часу обмаль, а рядків багато, їх усі потрібно заповнити. Як вийти з ситуації?

  Діти. У групах зробити, взявши по два рядки.

 

  У групах відбувається обговорення способів обчислення для заповнення рядків таблиці, запис відповідних чисел.

 

  Учитель. Хто які добутки вже запам’ятав, складаючи свою таблицю? Молодці! А чому таблиці потрібно запам’ятовувати?

 

  Діти висловлюють свої думки.

 

  Аналіз таблиці.

 

  Учитель. Подивіться уважно на таблицю. Що помітили?

  Діти. У першому рядку й у першому стовпчику записані нулі, тому що знаємо: 0 • а = 0, а • 0 = 0. Другий рядок і другий стовпчик — повторення чисел, тому що а • 1 = а або 1 • а = а.

 

  Випадки множення нуля й одиниці виносяться у вигляді формул, а таблиця набуває вигляду.

    

     

  

      
  V. Підсумкова рефлексія.

 

  Учитель. Як би ви назвали наш урок?

  — Розкажіть про те, як ми діяли.

  — Що було найважливішим на уроці?

  — Що ми будемо робити на наступному уроці?

  Діти. Розкривати «секрети» таблиць множення.

  Учитель. Для чого?

  Діти. Щоб краще запам’ятати всі випадки множення одноцифрового числа на одноцифрове.

 

  Поруч із таблицями множення ставиться знак питання.