Ирина Толмачева, канд. пед. наук, учитель СЭПШ ХГУ "НУА" г. Харькова, описывает основные этапы формирования учебного сотрудничества у детей в І семестре 1-го класса 

Розробка уроку математики для 3 класу Оксани Площенко, учительки початкових класів НВО № 292 "Незабудка" м. Дніпропетровська.

  Целью развивающего обучения является формирование учащего-СЯ (школьника, учащего себя), т.е. субъекта учебной деятельности.    Становление индивидуального субъекта деятельности возможно в том случае, если первоначально класс выращен как коллективный субъект учебной деятельности. Группой психологов доказано, что действия, входящие в состав учебной деятельности, присваиваются неодновременно. Установлено, что на первом этапе индивидуальным субъектом присваиваются действия контроля и оценки, благодаря которым учащийся может обнаружить ограниченность имеющихся знаний и недостаточность средств для решения новой задачи. Чтобы продвигаться дальше, ребенку необходимо поставить новую цель и спланировать шаги по ее достижению, а это невозможно без присвоения действий целеполагания и планирования.
  Практика дает основания утверждать, что работа по формированию действий целеполагания и планирования может быть начата с первых дней обучения ребенка в школе, однако особое значение она приобретает в 3-5 классах. В этот период увеличивается доля детского соавторства в уроке: если в 1-2 классах педагог передает классу типично учительские функции контроля и оценки, то к 3-5 классам взрослый постепенно передает еще и функции целеполагания и планирования.
  В словаре С.И. Ожегова автор определен как «создатель какого-нибудь произведения, проекта». Приставка со- в русском языке имеет несколько значений, одно из которых «общее совместное участие в чем-нибудь». Тогда СО-автор может быть определен как «лицо, которое совместно с кем-нибудь является автором чего-нибудь».
  В данном случае соавтором учителя в создании урока выступает весь класс. При этом под соавторством мы подразумеваем степень учебной самостоятельности младших школьников, которая от года к году должна возрастать и качественно меняться как по отношению к содержанию, так и к способам организации.

Валентина Лінчук, методист інформаційно-методичного центру м. Новограда-Волинського Житомирської області, розповідає про впровадження системи розвивального навчання у школах міста.

Стаття Ольги Божко, завідувачки кафедри початкового навчання, Ірини Толмачової, вчительки початкових класів, СЕПШ ХГУ „НУА”, м.Харків

Перекладений уривок з книги: Дусавицкий А. К., Кондратюк Е. М., Толмачева И. Н., Шилкунова З. И. Урок в развивающем обучении. – М. : Вита-Пресс, 2007.

Перекладений уривок з книги: Дусавицкий А. К., Кондратюк Е. М., Толмачева И. Н., Шилкунова З. И. Урок в развивающем обучении. – М. : Вита-Пресс, 2007.

РОЗВИВАЛЬНЕ НАВЧАННЯ Історична довідка
ПРОБЛЕМА Як відомо, традиційний засіб масового навчання, що спирається на класно- урочну систему, склався в XVIII - XIX сторіччях. Змінивши в нових історичних умовах індивідуальний характер навчання, він зберіг його головні риси: тобто знаннями, що дозволяють вирішувати вузьке коло повсякденних практичних задач (грамота, письмо, рахунок), здійснювати прості види людської діяльності. Такому змісту навчання відповідала певна педагогічна технологія: конкретно-практичні задачі задавалися через готові зразки, що засвоювалися шляхом заучування та багаторазового тренування. Отже, традиційний метод навчання був адекватний лише початковому навчанню, орієнтованому на виховання людини - виконавця. Науково-технічна революція в XX сторіччі різко ускладнила характер праці, він став, переважно, інтелектуальним, що потребувало внесення коректив у систему масової освіти. Над початковою школою були надбудовані середня й старша ланка із принципово іншим, науковим змістом знань. Проте з'ясувалося, що більшість учнів не володіє необхідними здібностями для їхнього засвоєння. Це і викликало нерозв'язне протиріччя між масовістю середньої освіти та інтелектуального потенціалу учнів. У спеціальній доповіді ООН ситуація була позначена як криза світової системи освіти. Проявилися соціальні наслідки такого розриву між початковою й середньою школою (падіння інтересу до знань, зростання підліткової злочинності і т.ін.).