Головна » Статті » Практика розвивального навчання

Розвивальне навчання та формування ключових компетентностей учнів

// Початкова освіта. – 2008. – № 41. – С. 9–11.

 

Розвивальне навчання та формування ключових компетентностей учнів

 

Тетяна Новікова, учителька початкових класів, завідуюча кафедрою початкового навчання гімназії № 178.

 

Сьогодні дитина з її потребами, нахилами, здібностями стоїть у центрі освітньо-виховної системи. До навчання дітей застосовується особистісно орієнтований підхід. Вітчизняна освіта поступово переорієнтовується, ставить інші навчально-виховні завдання, відбувається переосмислення ролі особистості в суспільстві. Її головною метою стає розвиток особистості, життєвого потенціалу та життєвої компетентності учня (І.Єрмаков).

Молодший шкільний вік є визначальним у подальшому розвитку особистості та формуванні базових компетентностей. Тому сьогодні початкова школа нашої гімназії поставила собі за мету сприяти розвитку життєвих компетентностей учня та формуванню його життєвих навичок, необхідних для становлення основ індивідуально-особистісної життєтворчості, а саме:

здобуття життєвого досвіду;

життєве прогнозування;

прийняття рішень та планування дій;

розв’язання типових життєвих завдань;

самоорганізація та самовиховання.

У вступі до „Програми для середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи)” зазначено, що до складу життєвих навичок молодших школярів входять:

організаційні навички (опанування школярами раціональних способів організації власного навчання);

загальнопізнавальні навички (уміння спостерігати, розмірковувати, запам’ятовувати й відтворювати матеріал);

загальномовленнєві навички (основні елементи культури слухання і мовлення);

контрольно-оцінні навички (засвоєння учнями способів перевірки та самоперевірки, оцінювання одержаних результатів).

            У 1–4-х класах дитина здатна пройти шлях від формування окремих життєвих навичок до становлення функціональної грамотності (здібність учня застосовувати життєтворчі навички для успішної реалізації локальних життєвих цілей та розв’язання завдань.)

Стратегічне завдання сучасної школи – спираючись на закони розвитку дитини 6-10 років, створити умови для повноцінного цілісного розвитку особистості дитини та її самоактуалізації. Воно передбачає реалізацію низки завдань:

задоволення базових потреб дитини в активності, інформації, розвитку її індивідуальності;

надання кожній дитині можливості самоствердження у найважливіших для неї сферах життєдіяльності, з максимальним розвитком її здібностей та можливостей;

створення емоційно-ціннісного поля взаємостосунків у системах „учитель-учень”, „учень-учень”, „учні-учитель” тощо.

            Слід зазначити, що особистісне зростання невіддільне від морального розвитку, який також відбувається шляхом активної участі особистості у різних видах предметної та комунікативної діяльності через відповідну вчинкову систему гуманістичних ціннісних орієнтацій (М.Іванчук).

            Умовою формування ключових компетентностей та підвищення виховної ролі засвоєння навчального матеріалу в школі є проблемний підхід до навчання, творчі самостійні роботи, елементи дослідницьких завдань, пізнавальні завдання.

            Завданням учителя в процесі навчання стає заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотиваціі постійного самовдосконалення.

            Для того, щоб сформувати особистість як єдине гармонійне ціле, необхідно з раннього дитинства залучати її до участі у найрізноманітніших видах діяльності. Активна діяльність – одна з основних умов формування компетентностей. Активність акумулює весь шлях розвитку особистості, концентрує увагу дітей на життєвих обставинах, стратегію виховання самостійного досвіду.

Активність дитини у виховному процесі є передумовою його ефективності. Необхідно так організувати виховний процес, щоб вихователь керував діяльністю вихованця, організуючи його активне самовиховання шляхом здійснення самостійних і відповідальних вчинків (С.Рубінштейн).

            Формування особистості дитини з позиції діяльнісного підходу, акцентує увагу на процесі засвоєння нових соціальних ролей, формами практичного втілення яких є шефство, виконання обов’язків у групах, ведення частини уроку, робота в групі активу, допомога шкільним технічним працівникам тощо.

            Процес формування особистості оптимально поєднує комунікативну діяльність як за формою, так і за змістом, насамперед, міжособистісне спілкування, якого діти також учаться у початковій школі.

            Фундаментальна потреба бути особистістю забезпечує включення індивіда у систему соціальних зв’язків (А.Петровський). Формування суспільно-моральної спрямованості особистості, як системи усвідомлень, стійких мотивів діяльності та поведінки - важливе завдання школи (З.Васильєва). Особистість формується не через пасивну адаптацію до соціального середовища, а через активну участь в різних видах діяльності.

Основною метою мають стаюти самоосвіта та самовиховання, слід пам’ ятати, що вони завжди починаються з уважного вивчення власного „я” та рефлексії. Навчання сприяє активізації зони найближчого розвитку, виникає здатність до рефлексії й орієнтації „на себе”. Особливо сприятливим для розвитку рефлексії у дитини є період кризи семи років.

            На наш погляд, дуже цікавим та перспективним є процес навчання в початковій школі на основі інтегрованого підходу, формування особистості дитини засобами інтеграції знань про світ і місце в ньому людини. Він передбачає встановлення молодшими школярами різних за формою взаємозв’язків і взаємозалежностей у навколишньому світі. Інтеграція як засіб формування світогляду має не нормативний, а особистісний характер. З її успішною методичною реалізацією можливе забезпечення якісної освіти – конкурентноздатної, спроможної створити для кожної людини умови для самостійного досягнення визначеної мети, творчого самоутвердження у різних соціальних сферах.

            Інтегровані зв’язки шляхом здійснення синтезу поглядів, ціннісних позицій значною мірою сприяють реалізації виховного потенціалу змісту освіти та формуванню ключових компетентностей. Цілі педагогічного процесу, спрямовані на навчання та виховання особистості молодшого школяра, не можуть бути досягнуті поелементно, оскільки на всіх етапах розвитку дитина є цілісною особистістю.

            Компетентнісний напрям початкової освіти сприяє формуванню розвиненої особистості школяра. Цей напрям, або модель формування життєво-компетентнісного учня молодшої школи, дуже вже знайшов своє втілення у системі розвивального навчання (Д.Ельконін – В.Давидов). Можливо, система потребує деякої корекції для того, щоб адаптувати її до сучасних вимог, але в цілому вона надає всі необхідні методи, прийоми, засоби навчання та виховання для формування ключових компетентностей школярів.

            Розвивальне навчання передбачає:

формування у дитини ставлення до власного життя, як до проекту, що розробляється та виконується (формується її життєтворча компетентність);

розвиток її здатності розвивати та відтворювати на якісно вищому рівні свій життєвий потенціал (формується життєздатність);

вихованя готовності використовувати та поповнювати власний досвід, знання, вміння, навички (самоосвітня компетентність);

засвоєння дитиною знань про психологічні особливості спілкування, дитина стає здатно запобігати конфліктним ситуаціям або розв’язувати їх, оволодіває знаннями та уміннями, пов’язаними із застосуванням мови; набуває навичок самопрезентації (комунікативна компетентність);

оволодіння дитиною навичками пошуку, обробки, використання, зберігання та передачі інформації (інформаційна компетентність);

виховання готовності до виконання трудової діяльності, пов’язаної з побутом, обов’язками, зростанням своєї кваліфікації, оволодінням новими напрямами діяльності (трудова компетентність);

навчання дітей існувати разом, розуміти інші культури, співпрацювати з представниками інших мов, культур, релігій (полікультурна компетентність).

Як приклад, наведу скорочений план уроку математики в РН та етапів реалізації двох проектів, спрямованих на формування певних життєвих компетентностей. Успішне завершення цих проектів є показником того, що в учнів сформовані необхідні для життєвої компетентності навички: здобуття життєвого досвіду, життєвого прогнозування, прийняття рішень, планування дій, розв’язання типових життєвих завдань, самоорганізації, закладено основи самовиховання.

 

План уроку математики. 2 клас

Тема. Виконання завдань, що потребують додавання та віднімання багатоцифрових чисел.

Мета та завдання. Створти ситуацію успіху через використання відомих дітям способів письмового додавання та віднімання багатоцифрових чисел для виконання різноманітних завдань; розв язувати конкретно-практичні задачі під час відпрацювання моделі письмового додавання та віднімання; відпрацьовувати способи співпраці у групах, парах; підвищувати дитячу самооцінку; створити умови для виникнення в учнів потреби, необхідності конструювання способів усного додавання та віднімання багатоцифрових чисел; сприяти подальшому формуванню в учнів життєтворчої, комунікативної, самоосвітньої, соціальної та трудової компетентностей.

Очікувані результати:

розуміння та самостійне виправлення учнями власних помилок;

складання та розв’язання за схемами складних рівнянь та задач;

за сприятливих умов можлива постановка нової навчальної задачі на конструювання способів усної лічби.

 

ХІД УРОКУ

І. Створення ситуації успіху.

Привітання.

Допомога учням 1-Б класу

Розв’язання знайомих задач. Роль учителя виконують учні.

Визначення дітьми теми уроку.

 

ІІ. Розв’язання окремих задач (самостійно або в парах – за вибором учнів).

Виправлення власних помилок.

Учні виправляють помилки та визначають їх тип:

порушення порозрядного запису під час письмового додавання та віднімання;

  визначення системи числення;

  запис багатоцифрових чисел;

  виконання обчислень;

пошук точок на числовому промені (учні обирають собі завдання індивідуально).

Перевірка завдань

Учні виступають із доповідями, використовуючи кодоскоп.

 

Фізкультхвилинка.

Вибір виду фізкультхвилинки залежить від ситуації в класі та втомленості дітей. Варіанти проведення фізкультхвилинки: «дощик», «увага», «пишу носом».

 

ІV. Погодження з класом подальших дій.

V. Вибір дітьми способу виконання завдань.

 VІ. Розв’язання конкретно-практичних задач, складених учнями.

Можлива індіивідуальна, парна, групова робота.

Розподіл обов язків (у випадку роботи в групі або парі).

Виконання складених дітьми завдань.

 

Фізкультхвилинка «Математична квітка».

 

VІІ. Виступи представників груп.

VІІ. Рефлексія.

Перевірка та обговорення результатів виконання дітьми завдань (із можливою постановкою нової навчальної задачі).

 

Проект „Час”. 4-й клас

Етапи виконання

1.            Визначення „слабких” та „сильних” позицій кожного учня (анонімно).

2.            Визначення найслабшої позиції усього класу. (Брак часу.)

3.            Мотивація та визначення цілі.

4.            Виконання групових „міні проектів”:

                        „Ставлення до часу у різні часи”;

                        „Ставлення до часу різних народів”.

5.            Ведення щоденників „Мій час” (щоденна фіксація витраченого часу).

6.            Обговорення результатів пошукової роботи груп (у результаті робиться висновок, що обрана тема дійсно цікавила усі народи в усі часи, для продуктивного та цікавого життя потрібно вчитися не втрачати час.)

7.            Ознайомлення з проектами старшокласників із цієї теми (успішне розв’ язання власних проблем за допомогою різних способів організації праці та дозвілля, вольових зусиль).

8.            Опрацювання вчителем щоденників часу, побудова діаграм.

9.            Колективне обговорення діаграм „ Бачу свій час!”.

10.        Висновки учнів щодо збереження часу.

11.        Ознайомлення з рекомендаціями психологів щодо збереження часу.

12.        Складання власного приблизного розпорядку дня з виділенням „слабких” позицій дня.

 

Докладний опис життєтворчого проекту „Як зберігти час” надруковано в газеті «Початкова освіта». (Початкова освіта. – 2006. - № 16. – С. 16–20.)

 

Проект „Створи свою команду, або вчимося самоврядування”. 4-й клас

 

Етапи виконання:

1.            Створення проблемної ситуації щодо відсутності самоорганізації та постійних незручностей, які виникають у класі.

2.            Спроба обрати старосту та робочу групу (актив класу із 5-7 учнів).

3.            Доброзичливе обговорення результатів їхньої роботи через певний час.

4.            Створення проблемної ситуації: „Як усім спробувати навчитися працювати в групі активу, і як обрати тих, хто зуміє це робити найкраще”, визначення задачі.

5.            Обговорення проблеми та пропозицій щодо її розв’язання (в парах, групах, класом).

6.            Прийняття рішення про почергове (за списком) виконання обов’язків старости, який сам призначає групу активу, за роботу якої несе особисту відповідальність.

7.            Обговорення результатів проекту. Висновки про незручності при швидких змінах старости та активу класу (важко чогось навчитися за кілька днів). Після чергового обговорення затверджується рішення, що групи будуть працювати потижнево.

8.             

Через рік, наприкінці 4-го класу формується група активу з лідером, що зможе в 5-му класі успішно працювати в шкільній учнівській раді.

У школярів формуються такі компетентності: життєтворча, соціальна, комунікативна, самоосвітня, політична, трудова, полікультурна, компетентність життєздатності.

 

Науковий зміст та методи розвивального навчання стимулюють учнів до спостереження, сприяють виробленню вмінь застасовувати здобуті знання на практиці .Навчання в цій системі тісно пов’язане з виховним процесом та формуванням базових компетентностей. Створено підручники, зошити з друкованою основою, методичні рекомендації та розробки уроків, виховних заходів і, нарешті, існує багаторічний досвід учителів, які працюють за цією системою. Це дає надію на подальше поширенння використання системи розвивального навчання в початковій школі.

Від сформрваності компетентностей у 6–10-річної дитини залежить її подальша успішність у житті. Сформованість компетентностей, у свою чергу, залежить від способу навчання у початковій школі, який визначає логіку розвитку особистості в усіх наступних вікових періодах. Психологічне підгрунтя системи розвивального навчання створює винятково сприятливі передумови для подальшого розвитку особистості.

Категорія: Практика розвивального навчання | Додав: ОленКа (09.02.2010)
Переглядів: 13160 | Теги: проект, початкова школа, формування компетентностей, розвивальне навчання, урок математики | Рейтинг: 4.6/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]