Головна » Статті » Практика розвивального навчання

Мої відкриття. З досвіду роботи в системі розвивального навчання
 //Початкова освіта. - 2010. - №38. - С.21-22.

Мої відкриття

З досвіду роботи в системі розвивального навчання



  Лариса ОНОФРІЙЧУК, вчителька початкових класів Гожулівського НВК, Полтавська обл.

  Найбільшим досягненням для мене як учителя з 23-річним стажем роботи стало те, що я із задоволенням і великою охотою йду на роботу, до того ж учні не лише не втрачають зацікавленості навчанням, а навпаки, їхній інтерес стає стійкішим, вмотивованішим.

  Починати роботу за системою РН було досить нелегко, але надзвичайно цікаво. Особливо коли відвідала перший семінар у Центрі психології та методики розвивального навчання в м. Харкові. Надзвичайно велике бажання доторкнутись до, на мій погляд, унікальної системи в пострадянській освіті штовхало мене випробувати свої сили. На те, що буде легко, і не сподівалась, була впевнена — мені це під силу.

  Перше, з чого довелось починати – освоювати новий зміст уже відомих предметів. З великим інтересом я ніби відкривала для себе нову, невідому мені, математику та мову. Наступним кроком стала зміна звичного стилю спілкування з учнями на уроках, а потім і з колегами. З’явилась невпевненість: чи зможу я перебудуватися? Чи правильно я будую свою роботу на уроці, діяльність учнів? Невідомість дещо лякала. Велику допомогу, знову ж таки, надали викладачі Центру та колеги, з якими познайомилась у процесі навчання. До того ж вирішила проводити свої спостереження та дослідження за розвитком учнів свого класу.

  За короткий час роботи в системі РН (5 років) я зробила для себе багато відкриттів.
  Перше: надзвичайно важливо правильно побудувати урок, щоб якнайповніше використати пізнавальний мотив учнів у навчальних цілях. Іншими словами – створити інтригу, а потім обов’язково її зафіксувати. Хоча, маю зізнатися, це не завжди легко. Не менш важливим моментом є і перехід до навчального діалогу, організації співпраці учнів. На цьому етапі треба бути уважним, щоб не допустити перетворення уроку на пустопорожню балаканину, адже діти часто відхиляються від теми розмови і ведуть за собою вчителя.

  Цікавим і хвилюючим моментом уроку для мене є підсумкова рефлексія і визначення завдань на наступний урок. Якщо у традиційній системі тему і мету на початку уроку оголошує вчитель, то тепер їх формулюють самі учні наприкінці уроку. І якщо це сталося, то урок справді відбувся. Тому цей момент і є для мене хвилюючим. А цікавим, бо коли наприкінці уроку у дітей виникають запитання, часом досить несподівані та цікаві, значить, є мотивація вивчати тему далі, поглиблювати знання. Так, після вивчення теми «Однорідні члени речення» на наступний урок діти поставили запитання: чи можуть бути однорідними підмети? Скільки може бути однорідних членів у реченні? Таким чином учні самі сформулювали теми наступних уроків.

  Друге: групова робота завжди має бути вмотивованою. Вона створюється для розв’язання нового навчального завдання (проблеми). Працювати в групі потрібно вчити, а після виконання завдання організовувати обговорення результатів роботи. До речі, кожен учень має право погоджуватися чи не погоджуватися з думкою товариша. Цікаво спостерігати, як уважно діти вислуховують думку однокласників, що розв’язували таку саму задачу, але іншим способом, ставлять їм запитання. В традиційній системі учнів недуже цікавить думка іншої дитини чи її відповідь. Важить лише думка вчителя.

  Третім відкриттям стало розуміння того, що найголовніше завдання педагога — навчити дітей правильно, всебічно, глибоко розглядати предмети. «Легко прогледіти навіть найбільш помітні явища, якщо на них уже не звернув увагу хто-небудь інший», — сказав колись Ч.Дарвін. Знаючи про те, що в будь-якого предмета є безліч особливостей (форма й розмір, маса, особливості поверхні, матеріал виготовлення, кольори, призначення, деталі, з яких предмет складається, на що він схожий тощо), дитина щоразу прагне їх «угледіти», розвиваючи разом з тим свою спостережливість і гостроту уваги. А увага, як відомо, «є саме тими дверима, крізь які проходить усе, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу» (П.Константинов).

  Четверте моє відкриття полягає у тому, що РН дає безцінне право на помилку без покарання (!). Діти вільно експериментують (переливають, розрізають, перекроюють і т.п.). Та головне — вони не бояться помилитись, бути осміяними. Вони бояться не знайти помилки, якщо вона вже є в роботі. Діти вільно висловлюють свої припущення, відстоюють їх, ставлять запитання, не бояться заперечити вчителеві, доводячи свою думку.

  П’яте — справжнє чудо: діти виконують домашні завдання не заради оцінок чи тому, що їх покарають за невиконання. Часто вони самі говорять про те, що їм необхідно опрацювати вдома і навіщо. А ще полюбляють придумувати творчі домашні завдання. Наведу приклади.
  1. Під час вивчення числівника діти запропонували вдома підібрати віршики із числівниками. В ході перевірки домашнього завдання виявилося, що таких віршиків чимало, і тоді учні організували конкурс: чий віршик містить більше числівників.
  2. Під час вивчення прикметника дітям було задано підібрати або придумати 5 речень, які містять ці слова. Коли перевіряли домашнє завдання, виявилось, що більшість учнів записали не простий набір речень, а тематичний, тобто склали описи з певної теми: «Це цікаво знати», «Моя матуся», «Мій домашній улюбленець».
  3. Під час вивчення теми «Гроші як міра вартості» діти запропонували створити власну грошову одиницю. При перевірці домашнього завдання знову виникла необхідність провести конкурс. Купюрою-переможцем став чекл — скорочено «четвертий клас» (автор — Ілля).
  4. Під час вивчення теми «Периметр, площа» діти вирішили придумати форму городу для Бабусі Ягусі, огорожею для якої стане дана тема.

  Перед уроком дитина спокійно може підійти до вчителя і повідомити про невиконання домашнього завдання через нерозуміння. Тоді урок починаємо словами: «Хто допоможе Маринці розібратись у …?» Діти не бояться, а навпаки, полюбляють контрольні роботи, різні тести, завдання. На початку навчального року я спитала їх: чи будемо йти далі, чи повторимо пройдене? Діти запропонували піти далі, та після стартової роботи зробили інший висновок: «Мабуть, треба ще повторити..» (але це був їхній свідомий вибір). Діти люблять працювати з іншими підручниками, посібниками (підручниками М.Богдановича, О.Савченко, посібниками М.Беденка, О.Гайштута), порівнювати їх: цікавіші завдання чи ні? легші чи важчі?

  Моїм учням подобаються завдання підвищеної складності, вони із задоволенням працюють у навчальних зошитах Е.І.Александрової (навчальні зошити з математики), С.І.Силантьєвої, Н.М.Краснової (зошити для самостійних робіт з математики) і т.п.

  З цікавістю та задоволенням школярі збирали матеріал і виступали з ним на днях самовираження перед однокласниками та старшокласниками. Темами повідомлень були: «Як люди навчилися лічити», «Системи числення», «Магія чисел», «Подорож в історію слів». Як показало опитування, улюблені предмети учнів — математика, мова, фізкультура. Чому? Зі слів самих дітей: «цікавіші завдання», «більші навантаження», «жаданіший результат».

  Наші діти активні й ініціативні, люблять в усьому брати участь, небайдужі до громадського життя. Учні зі скромними навчальними успіхами із задоволенням беруть участь у різних конкурсах і показують досить непогані результати. Діти добре орієнтуються в енциклопедичній літературі, вільно користуються словниками, не зупиняються перед труднощами, а стараються знайти вихід із проблемних для них ситуацій.

  Ще один винахід РН — магічне слово «пастка», яке входить у життя дітей з перших уроків. «Завдання з пастками» викликають неабиякий інтерес, бо роблять процес навчання цікавішим, інтригуючим. Вони вимагають від учня постійної уваги, не терплять «сліпого» наслідування за вчителем. При виконанні будь-якого завдання досить часто школярі, не знаходячи пастки, придумують її самостійно «на ходу».
Цікаво спостерігати за тим, які терміни «винаходять» мої вихованці, для позначення ще невідомої їм величини чи поняття. Приємно бачити в їхніх очах блиск захоплення й задоволення від пізнання нового та власного «винахідництва».

  Із задоволенням помітила, що мене як учителя більше хвилює не те, що дитина не знає матеріалу, а те, як вона сама до цього ставиться… На кінець навчального року діти підбивали підсумки своєї навчальної роботи за рік. Майже всі учні чітко вказали на свої недоліки в навчанні й кроки щодо їх подолання (повправлятися в каліграфічному написанні, повторити ділення багатоцифрових чисел, більше читати і т.п.).
Готовність дітей допомогти тим, хто поряд, притому в усьому: в навчанні, у роботі, в розв’язанні проблем – ще одна з переваг розвивальної системи. Якщо хтось із учнів перший розв’яже завдання, неодмінно запропонує допомогу іншим. Та й самі діти часто звертаються за роз’ясненням до однокласників, а не тільки до вчителя, як це буває в традиційній системі, де авторитет учителя «затьмарює» авторитет однокласників.

  Дякуючи РН, маю надію, що виховую справжніх громадян нашої країни. Навесні з четверокласниками здійснили екологічну мандрівку околицями села та водойми. Звісно, діти побачили, що навколо не все гаразд. Засмічені лісосмуги та забруднений ставок не залишили байдужими маленьких господарів рідного села. Після здійснення рейду посильної допомоги в очищенні довкілля дітям було запропоновано викласти свої міркування з приводу побаченого у формі казок. Кращі (за вибором самих дітей): «Як чистюлі і бруднулі воювали», «Про що мріяла краплинка», «Чому струмок засумував» — були надруковані у районній газеті.

  Одного разу поставила перед дітьми запитання: «Що ти змінив би в Україні, якби став Президентом?» Відповіді вразили мене своєю масштабністю, конкретністю, глибоким розумінням проблем нашого сьогодення. Діти піднімали не лише економічні питання (підвищення зарплатні, зниження цін на продукти), а й питання соціальної сфери.
«…я створив би будівельну компанію, яка б забезпечила всіх недорогим, але комфортним житлом» (Юрій).
.«…я б створила фонд допомоги сиротам, щоб у їхніх будинках було завжди тепло і багато іграшок» (Катя).
«…надавав би велику допомогу інвалідам та дітям, що пережили тяжкі операції» (Саша, у якого померла сестричка після складної операції).
«…хочу, щоб усі діти мали родину, тепло, затишок і захист» (Таня, Настуся).
«…заборонив би жебрацтво дітей, знайшов би бездомним дітям родину» (Андрійко).
« …добудував би покинуті недобудови» (Андрійко).
«…збудував би в нашому селі нову велику школу зі спортзалом та басейном» (Сергійко).
«…перетворила б Україну на квітучий сад» (Настуся).
« постарався б забезпечити всім українцям мирне життя» (Альоша).


  Для вчителя засвоєння системи розвивального навчання — це насамперед перебудова всієї професійної діяльності, його особистісних якостей. Та саме в системі РН я знайшла таку бажану свободу, відчула радість пошуку, творчості, саморозвитку. Я по-іншому стала дивитися на учнів, знов і знов відкриваючи в кожному особистість із власним характером, своїми потребами, неповторною індивідуальністю. І це добре, бо не можна «заганяти» своїх підопічних під єдиний стандарт, єдині інструкції. Діти стали моїми однодумцями, колегами по навчанню. А саме навчання стало, хоч і складним, але таким захопливим процесом. Рік від року у мене виникає багато запитань, відповіді на які я із задоволенням знаходила і маю намір шукати й далі, працюючи в системі розвивального навчання — хочеться ще багато пізнати, зрозуміти, відкрити для себе.

Категорія: Практика розвивального навчання | Додав: ОленКа (19.01.2011)
Переглядів: 3151 | Теги: групова робота, урок, Оцінювання | Рейтинг: 2.8/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]