Головна » Дошка оголошень » Освіта

Домашнє навчання: лазівка чи перспектива
16.12.2010, 14:16

Домашнє навчання: лазівка чи перспектива?

  Битву за легалізацію домашнього навчання США пережили років двадцять тому. Кількість «домашніх» школярів у світі нині обчислюється мільйонами. Проте в Україні до таких нетрадиційних методів засвоєння знань поки що ставляться з підозрою. «Не знаємо, не пробували», — байдуже знизують плечима вчителі середньостатистичних міських шкіл. Так чи варто пробувати?

 І один у полі воїн

  Ідея замінити традиційне групове шкільне навчання персональним, домашнім або системою екстернату таки не зовсім нова в нашій країні. Назви різні, а суть одна — не ходити до школи щодня як на каторгу.   Багатьох батьків така перспектива для власних дітей просто лякає — претензій до школи, звісно, чимало, але ж звично, схвалено, перевірено... Новими стають тільки масштаби невдоволення існуючим у школі становищем і причини, що змушують учнів займатися самостійно, відвідуючи навчальний заклад тільки для того, щоб скласти іспити за державним стандартом.

  На сьогодні в Україні є тільки одна профільна школа екстернів, що приймає дітей, які з певних причин відмовляються відвідувати регулярні заняття. Проте теоретично «заочна форма» є в будь-якій школі і називається вона домашнім навчанням. Інша річ, що у звичайному навчальному закладі потрібно документально обгрунтувати неможливість відвідування дитиною школи — а це вже бюрократія і паперова тяганина. Особливо якщо ваш школяр, на щастя, здоровий. «Дзеркало тижня» писало про технологію переведення школяра в розряд заочників. Труднощі бувають у будь-якій справі, але в чому плюси й мінуси такої системи?

  Почнемо, мабуть, із найбільш очевидних випадків — фізичної неможливості відвідування. «Я закінчив Київську школу екстернів 2006 року, — згадує музикант Олександр Любарський. — Жив у Німеччині, ходив там до місцевої школи, але якось загорівся бажанням здобути паралельно і свою українську освіту. Там я щодня відвідував заняття, а вечорами готувався до рідних іспитів — писав конспекти, розв’язував задачі, читав книжки. Потім приїжджав ненадовго, все швидко складав і їхав назад. Скоріш за все, це було своєрідне доведення самому собі, що зможу закінчити українську школу навіть самотужки».

  Отже, для дітей, які живуть за кордоном або постійно змінюють місце проживання, екстернат — найприйнятніший варіант. Це саме можна сказати і про особливо обдарованих дітей, які серйозно займаються яким-небудь видом спорту або мистецтва, часто беруть участь у змаганнях і конкурсах.

  Інший випадок — діти з важкими хворобами або фізичними вадами розвитку. Вони або просто не можуть щодня відвідувати школу — навантаження на організм надто велике, або ж бояться йти туди через ворожість майбутніх однокласників. Для них домашнє навчання залишається практично єдиним виходом.

 Заздрість чи дезадаптація?

  Не варто вважати, що «заочна школа» — прихисток хворих та іноземців. Часто піти з колективу дитину змушує сам колектив.

  «Я перейшов на екстернат, бо в звичайній школі мав забагато проблем, — ділиться Олег Кияшко, чотирнадцятирічний екстерн-десятикласник. — У три роки я навчився читати, в чотири — лічити, а в п’ять уже знав таблицю множення й активно вивчав англійську мову. Були й уроки музики, малювання. Коли ж я нарешті пішов у перший клас, то виявилося, що інші діти не готові прийняти мій розвиток як норму. Почалося справжнє цькування — мене били, зневажали, ніхто не хотів зі мною спілкуватися. Два роки я провів як у пеклі, потім батьки, які бачили всю ситуацію, перевели мене в іншу школу. Там до мене ставилися досить добре, але я вже був злий і ображений на весь світ за ті побої й приниження, яких зазнав. У мене різко погіршилася поведінка. Отже, змінивши ще кілька навчальних закладів, після четвертого класу, за порадою психолога, я перейшов до школи екстернів. Тепер у мене з’явилося хобі, якому присвячую практично весь вільний час, — це комп’ютер і програмування. Воно теж заважає щодня відвідувати заняття».

  Дитяча жорстокість — явище доволі поширене. Сам Олег вважає, що діти заздрили йому і були злі з огляду на особливості характеру.  Психологи ж назвуть це складним випадком шкільної дезадаптації. А її причини бувають дуже різними.

 Хто й навіщо ходить до школи

  Дедалі частіше сучасні батьки починають сумніватися в раціональності шкільних підходів до дітей. За останнє десятиліття число школярів, які навчаються вдома, зросло в кілька разів — нині в Україні таких налічується близько 15 тисяч, а якість їхніх знань, згідно з тестуваннями, у більшості випадків істотно перевершує показники однолітків. Проте незакритим залишається питання спілкування та соціальної адаптації, так званої соціалізації.

  Саме вона й є основним аргументом прихильників традиційних шкіл. Адже навчальний заклад дає дитині змогу не тільки здобути знання, а й звикнути до товариства інших людей. Школа розширює коло спілкування, навчає маленьку людину жити поруч з іншими людьми, враховуючи їхні інтереси. Словом — ставати з людської істоти членом суспільства. Якщо дитина не відвідує школи, потрібно обов’язково компенсувати їй втрати у спілкуванні.

  «Противникам екстернату доречно роззирнутися навколо, щоб побачити мільйони соціально неадаптованих громадян, які відвідували школу, але так і не навчилися вибудовувати елементарні стосунки. Переконана, це один із стійких міфів», — стверджує психолог Яна Лан, чия дочка Соня закінчує екстерном уже сьомий клас. На її думку, відсутність шкільних друзів цілком компенсується друзями за місцем проживання і спільними захопленнями, на спілкування з якими залишається навіть більше часу, ніж при постійному навчанні.

 Я сам!

  Якщо не брати до уваги вільного графіка відвідування, то основною перевагою самостійного навчання експерти одностайно визнають те, що дитина привчається до дисципліни. І не до «примусової» дисципліни від дзвінка до дзвінка, а до рівномірного, самостійного планування власного часу й сил. Це дуже придасться в дорослому житті, де ніхто нікого не змушує.

  Рівень відповідальності підвищується — ніхто не примусить, але про результати спитають. Можливо, перші місяці учневі буде складно звикнутися з відсутністю суворої «училки» з указкою в руці, яка завжди в наказовому порядку планує твій день. Дитина просто насолоджуватиметься свободою від занять — не заважайте їй. Нагадуйте про майбутні іспити, але не надто нав’язливо — інакше відповідальність перейде на вас. Поговоріть, спільно розплануйте графік навчання. Після першої ж «сесії» дитина сама почне завчасно готуватися й навчатися, усвідомить, що домашнє навчання — це не відсутність його, а просто самостійна робота.

  «Мені з самого початку сподобалося ефективне використання часу. Воно не втрачається на безглузді посиденьки в класі, і це дуже дисциплінує учнів», — підтверджує колишній екстерн Олександр Любарський.

  Також дитина має можливість вибирати предмети, цікаві їй в даний період життя. Це не повна профілізація — просто учень може за один рік здати весь курс, скажімо, фізики, біології та математики, не відволікаючись на інші предмети, а на наступний узятися за гуманітарні дисципліни. Це дає змогу не витрачати енергію на постійне переключення, не заглиблюватися щоразу наново в той самий матеріал.

 Альтернатива школі є

  З огляду на тенденцію суспільства до індивідуалізації підходів у вихованні, можна передбачити, що домашнє навчання розвиватиметься й надалі. Безперечно, батьки бачать своє чадо винятковим і знають його краще за будь-якого вчителя. Дехто глибоко вникає в заняття, домашні завдання роблять разом мало не до випускного класу. Та чи варто обтяжувати свої батьківські обов’язки ще й тим, щоб думати, «на якій козі під’їхати» до класного керівника, учителів, ровесників? Жодна школа не візьме на себе відповідальність за ті чи інші наслідки «недовихованості й недовченості» дитини. І навіть якщо учень кульгає з математики — не вчителя математики картають, а батьків до школи викликають. Хоча навчає ж ніби саме школа...

  Хай там як, а елементи домашнього навчання однаково присутні — це й виховання, і позакласні завдання, і самостійна робота на канікулах. Батьків зобов’язують допомагати, пояснювати, підтримувати. А часто їм ще доводиться заліковувати емоційні травми, яких завдає школа, витрачати час, гроші, зусилля на непотрібні речі, відбувати шкільні повинності.

  Хоча, здається, навряд чи школи колись зникнуть як соціальний інститут. Домашнє навчання підійде не всім дітям, і далеко не всім батькам вистачить часу, сил, бажання допомагати власній дитині. Набагато легше віддати її в руки кваліфікованих педагогів, дозволяючи їй водночас достатньою мірою спілкуватися з однолітками. Ми давно забули, що само слово «школа» перекладається буквально як «дозвілля, спілкування, бесіда». Відповідальність за вибір школи для своєї дитини завжди лежатиме на батьках. Так нехай же буде альтернатива і самій школі.

Додав: ОленКа |
Переглядів: 531 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]