Головна » Дошка оголошень » Освіта

А вчити ми все-таки - будемо?
16.12.2010, 21:28

А вчити ми все-таки — будемо?

  Дзеркало тижня № 36 (816) 2 — 8 жовтня 2010
 
  Автор: Аліна БАЖАЛ (Нотатки на берегах напередодні Дня вчителя)

  …На «останньому дзвонику», передаючи символ школи — кришталеву сову — випускниці наступного року, я, не втримавшись, вимовила: «Добре, коли в школі свіжопофарбовані стіни, нові стільці та комп’ютери. Але без учителів це не школа». Вирвалося зауваження недарма. На наших очах нова директриса заходилася наводити лад у своїй вотчині і вирішила почати з того, що... позбулася старих кадрів. Аби на зміну їм прийшли молоді і «більш просунуті». Літні вчителі, котрі присвятили життя дітям, потрапляючи до директорського кабінету, вислуховували образливі сентенції. Декому з них прямо вказували: «Пишіть заяву». Виходили, ледь стримуючи сльози. І — йшли один за одним. Хто — в інший навчальний заклад, хто — у репетитори, хто — на заслужений відпочинок. За два роки звільнилися 36 педагогів.

  І пішла в школу молодь. Але... надовго не затримувалася. Чи то з дітьми не справлялися, чи то зарплатою були демотивовані, чи то швидко нагледіли кращу роботу. Такої плинності кадрів в історії навчального закладу ще не було. І тривала вона ще довго після того, як ми залишили стіни рідної школи…

  …Ця історія десятирічної давнини пригадалася на серпневій колегії МОН, коли Дмитро Табачник висловив стурбованість зростанням кількості пенсіонерів у педколективах нашої країни. Сьогодні в українських школах працюють 78 600 (понад 16%) педагогів пенсійного віку. Найбільше їх у навчальних закладах м. Севастополя (28%), Донецької області (майже 25%), Автономної Республіки Крим (24%). Предмети, які найчастіше викладають учителі-пенсіонери, — ДПЮ, російська мова і література, математика, природничі дисципліни. Пенсійного рубежу досягли 26% математиків, 23% хіміків, 22% фізиків. У Бориспільському районі Київської області більш як третина математиків, фізиків і хіміків — пенсійного віку.

   «Звісно, це тривожна ситуація, адже збільшується віковий розрив між поколіннями вчителів і учнів, гальмується процес комунікації, а також упровадження ІКТ і новітніх технологій у систему освіти», — констатував міністр. Який же вихід зі становища він бачить? Збільшити зарплату молодим учителям? Збільшити пенсії літнім? А от і ні, все набагато простіше. «На прохання трудящих» було запропоновано... відновити з педпрацівниками контрактні форми договору, які існували до 1994 р. «Вже цього року міністерство запропонує на розгляд педагогів нову модель трудових відносин у системі загальної середньої освіти», — заявив міністр.

  Що вирішує контракт, який необхідно щорічно переукласти? Робить «пенсійника» ще більш уразливим. У будь-який момент його можуть «попросити» з роботи, оскільки «цього року годин нема». Як жити далі на одну вчительську пенсію, до того ж знецінювану інфляцією не щодня, а щогодини? Легше тим, кому допомагають діти, у кого є свій город, та й то не пожируєш. А як же самотнім? Тим, хто за довгі роки викладання так виснажився морально і фізично, що вже не може навіть заробляти репетиторством?

  І як, скажіть на милість, «нова модель трудових відносин» залучить у школи (і утримає в них!) випускників педвузів? Кількість учителів у віці до 30 років щорічно скорочується. За останні чотири з половиною роки вона знизилася з 21 до 17%. Найменше затримуються в школі молоді вчителі іноземних мов — сьогодні у них є значно привабливіші перспективи працевлаштування.

  Невже у сучасної молоді нема педагогічного покликання? Начебто й не скажеш. Але покликання на хліб не намажеш. За станом на 1 липня ц.р. молодий учитель із середньою професійною освітою отримував у нас 935 грн.; випускник педвузу зі ступенем спеціаліста чи магістра — від 986 до 1037 грн. 15—25% від посадового окладу могли додати за класне керівництво, 15—20% — за перевірку зошитів, 10—13% — за завідування навчальними кабінетами. Через три роки роботи йому надбавили б 10% окладу, через 10 років — 20%, через 20 років — 30%, за здобуття вищої категорії — 1208 грн. Чи варта справа заходу?

***

  Відповідно до опитування, проведеного недавно Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна, 42,2% громадян України вважають професію вчителя звичайною, кожен третій (33,1%) — непрестижною, і тільки кожен п’ятий (19,7%) — престижною.

  Втім, педагогічні вузи не потерпають від низького конкурсу. Якими резонами керується молодь, вступаючи туди? От що відповідали випускники різних педуніверситетів: задля «кірочки» як такої; як запасний варіант; якщо у батьків не знайшлося грошей на щось солідніше; студенти із сільської місцевості сподіваються на більш-менш «людське» працевлаштування (байдуже, наскільки об’єктивними є їхні сподівання). Водночас якась частина вступників щиро хоче працювати в школі.

  Чи надовго вистачить їхнього запалу? Пригадується історія дівчини, котра з сьомого класу мріяла стати вчителем, після вузу пішла працювати за спеціальністю... Однак через кілька років її ентузіазм погасила рутина. «Щодня одне й те ж саме, діти лінуються — стало нецікаво. В учителях виживають або надідейні, або ті, кому нікуди подітися, або ті, кому байдуже. Зі школи я пішла, коли відчула, що деградую», — з гіркотою казала колишня вчителька.

  «Щоб заробити більше, потрібно брати більше годин. А як тоді якісно готуватися до уроків?» — з такою дилемою зіткнулася в школі інша випускниця педвузу. Вихід знайшла, вдавшись до приватного викладання...

***

  Кажуть, останнім часом у школи пішло більше представників сильної статі. Але причина нерідко дуже прозаїчна: працюючи після педвузу за фахом, можна офіційно «відкосити» від армії. Мине кілька років — тільки його й бачили.

  Сьогодні майже 90% українських учителів — жінки (а серед вихователів дитсадків ця цифра, мабуть, наближається до ста). Але що вище кар’єрні сходи, то більше «вимальовується» сильної статі. Так, серед керівників відділів освіти районного і міського рівнів чоловіків і жінок порівну. А от із 27 керівників обласних управлінь жінок — тільки шість.

  У чому причина? У тому, що чоловіки тягнуться туди, де більше платять, а жінки частіше погоджуються на менш «хлібні» посади? Однак запитання, хто в сучасній сім’ї є головним годувальником, нині не має однозначної відповіді. У тому, що жінки краще почуваються в ролі виховательок і наставниць, а чоловіки більше люблять покерувати? Проте в школі «чоловіча рука», чоловічий підхід необхідний так само, як і в сім’ї, — хоча б для балансу.

  До речі, гендерною нерівністю в системі освіти міністр також стурбований. Але як вирішувати цю проблему, поки не сказав.

***

  …А школяреві не важливі ні вчительські проблеми, ні мотивація. Нема інтересу до предмета, нема поваги до педагога — спробуй-но, навчи його. Сучасний учень значно менш керований, він готовий сперечатися з учителем. Водночас учень — як живий барометр, котрий чуйно реагує на фальш, непевність, слабкість підготовки учителя. Можливо, саме в наш час до педагога вимоги як ніколи високі, щоб захопити вихованців своїм предметом. Бути водночас інтелектуалом, живою, постійно оновлюваною «скарбничкою знань» — і до того ж артистом, здатним подати інформацію доступно і цікаво. Але насамперед — бути Особистістю; уміти зберігати баланс між вимогливістю і м’якістю, тримати себе з гідністю й водночас бути щирим. Учителів, які володіють усіма цими якостями, на жаль, одиниці. Але саме вони і їхні уроки запам’ятовуються на все життя. Можливість впливати на долі — потужний, хоч і не зовсім безпечний, стимул. Чи не він здатний переважити і малопрестижність, і невисоку винагороду за працю педагога?

Додав: ОленКа |
Переглядів: 403 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]